Під шквальним вогнем рано чи пізно ти оступишся, впадеш плазом на спину. Крізь тріщини в тілі проросте отруйний плющ з карміновими квітами. Він зігріє шию трьома обертами навколо та залізе за пазуху.
Поранені будівлі знудять червоною цвіллю в твої стомлені очі, прошепочуть заіржавілими трубами на стелі:
"Не схиб, коли прийде час. Ти - сплячий бог, похований на дні, твій голод - теплотрасовий вакуум знесилених міст. Якщо не збожеволієш зараз, що змусить тебе сприймати дійсність тверезо?
Ти полював весь цей час не за тою здобиччю. Істина звільнить тебе, та спершу проїсть нутро, бо існує, допоки її годують кров'ю. Чуєш? Під крики матерів вчорашні діти цілують чаші з мертвою водою, вітаючи спрагу. Вони скидають тотеми паганських князів, і скоро прийдуть по тебе.
Всі дракони, яких ти хотів здолати, гниють на східних координатах твого глузду, з їхніх оголених хребтів проступає море з металу й заліза. Стрибай в свою внутрішню безодню, не вдивляючись в неї. Мірилом всіх речей є твердість їхнього хребта в твоїх долонях.
Та пам'ятай, що перед тим, як вбити чудовисько, спочатку знайди його.
Сподіваючись, що не знайдеш в собі.
Сподіваючись, що доживеш до ранку"
